Практика організації та функціонування добровільної пожежної команди у місті-мільйоннику: кейс Асоціації добровільних пожежників України (м. Одеса)

Міжнародна практика, зокрема досвід країн ЄС та Північної Америки, свідчить про зростаючу роль добровільних пожежно-рятувальних формувань у системах цивільного захисту, навіть включно з великими міськими агломераціями. У таких моделях добровільні підрозділи не розглядаються як допоміжний ресурс, а інтегруються в загальну систему реагування міст поряд із професійними державними службами, виконуючи визначені функції в межах оперативних планів.

В українських умовах діяльність добровільних пожежних команд у містах-мільйонниках є екзотикою через обмеження низкою чинників, серед яких — складність інтеграції в міські системи реагування та підвищені організаційні вимоги до підрозділів, що працюють у щільній міській забудові. У цьому контексті практичний досвід Асоціації добровільних пожежників України в Одесі є показовим з огляду на масштаб діяльності, інтенсивність виїздів та особливості взаємодії з державними та недержавними суб’єктами.

Ми поспілкувалися з Сергієм Перовим – керівником добровільної пожежної команди у місті Одеса та засновником ГО “Асоціація добровільних пожежників України”. Матеріал підготовлено у форматі інтерв’ю; відповіді подано прямою мовою з мінімальними редакційними уточненнями (прим. ред.).

— Які обставини стали підставою для створення добровільної пожежної команди в Одесі?

До того, як ми створили команду, я працював у деяких компаніях з забезпечення і навчання пожежної безпеки, порятунку на воді та надання першої домедичної допомоги. Відправною точкою став день у грудні 2019 року, коли в нас в Одесі сталася велика пожежа на вулиці Троїцькій, в результаті якої загинуло 16 осіб. Після цього ми з пожежними вирішили, що ніхто не може прийти на допомогу пожежним, крім них самих (засновники команди мають професійний досвід у рятівництві – прим.ред). Таким чином, і з’явилася громадська організація “Асоціація добровільних пожежників України”, основна мета якої була створити добровільний пожежно-рятувальний підрозділ в Україні.

Фото: Асоціація добровільних пожежників України (м. Одеса)

— Якою є інтенсивність роботи підрозділу та основні типи викликів?

Інтенсивність роботи є стабільно високою, виїзди на виклики відбуваються щодня. У середньому йдеться про понад 800 виїздів на рік. Сюди входять допомога населенню, гасіння пожеж, ліквідація наслідків ворожих атак, а також допомога поліції та швидким.

Якщо, наприклад, взяти статистику за січень 2026 року, то в нас було 28 викликів, а витрати за місяць склали 31 200 гривень 63 копійки, і це лише пальне без оренди і всього іншого.

— Якою є чисельність команди та режим несення служби?

На сьогодні в нашій команді 25 осіб, з них одна дівчина, яка доєдналася з самого початку. У команду входять як професійні пожежні, так і люди інших професій, які спочатку проходять спеціальні навчання, а потім заступають на чергування після здачі всіх необхідних заліків.

Чергування організоване за графіком «доба через три», аналогічно до ДСНС. Тобто, члени команди не приходять лише під час виклику — вони 24 години знаходяться у частині на зміні. Під час виклику не більше ніж за дві хвилини автівка залишає гараж та направляється до місця виклику. Нормативи такі самі, як у ДСНС, ми нічим не відрізняємось від них. Також є ланка ГДЗС для роботи в задимлених приміщеннях, яка працює з самого початку заснування команди. В цілому десь 70% команди мають допуск до ланки ГДЗС Все обладнання ми обслуговуємо самостійно.

Можу сказати, що наша команда, мабуть, найбоєздатніша добровільна пожежна команда і єдина, яка знаходиться саме у місті-мільйоннику. Ми входимо до плану залучення сил та засобів ДСНС офіційно, на деякі виклики ми виїжджаємо самостійно. У нас є радіозв’язок, свій позивний, свій сектор та зона виїзду, тому команда дійсно працює на рівні з Державною службою з надзвичайних ситуацій.

Фото: Асоціація добровільних пожежників України (м. Одеса)

— Чи було важко налагоджувати стосунки з ДСНС?

Коли ми це лише створювали, для України це було, скажімо так, щось нове. Тому знадобився час, щоб показати ДСНС, що ми дійсно можемо підсилити їх, допомагати і робити це кваліфіковано. Тому якщо дійсно показувати ДСНС, що ти до цього відносишся серйозно, для тебе це не просто якась розвага, а ти несеш за це повну відповідальність, то і ДСНС до цього ставиться добре.

— Чи намагалися ви співпрацювати з самоврядуванням міста Одеси? Якщо був такий досвід, то чим це закінчилося?

Чесно кажучи, робота з самоврядуванням — це, мабуть, найбільша проблема. З нашого досвіду, самоврядування не дуже хоче щось робити у цьому напрямку, відчуття, що вони звикли до того, що “вони ж вже є, вони ж якось існують, навіщо нам щось робити для їхнього розвитку чи допомоги”.

Тому місцева влада та самоврядування жодним чином не беруть участі у розвитку нашої команди. Все, що ми робимо, по більшій мірі за власні кошти, допомогу друзів та бізнесу. Якісь друзі допомагають з пальним, друзі з інших країн допомагають технікою, обладнанням. У нас наразі є 14 авто, які знаходяться на чергуванні. Це і пожежні авто, аварійно-рятувальні автомобілі, автомобілі швидкої допомоги, обладнання, яке нам необхідно.

— А як саме вам допомагає бізнес?

Наприклад, один із представників бізнесу допоміг нам з пожежною частиною, бо коли ми неодноразово зверталися до місцевого самоврядування, обласної адміністрації або міської з проханням, що нам потрібна просто територія, де ми можемо знаходитись, свій бокс, де ми можемо тримати пожежну автівку, ми завжди чули, що в нас такого немає, нам це не потрібно, до побачення. Тому саме бізнес допоміг нам і передав в безоплатну оренду приміщення, в якому ми базуємось. Це одна пожежна частина, а друга знаходиться на території, яку ми орендуємо за свої власні кошти.

Також декілька разів були випадки, коли на пальне чи на ремонт пожежного авто бізнес перераховував кошти як благодійний внесок.

— Завершуючи тему фінансування, хочу попросити Вас розказати про досвід залучення коштів з місцевого бюджету однієї громади під Одесою. Як вам це вдалося, та хто займався всіма бюрократичними питаннями?

Так, дійсно, громада перерахувала нам субвенцію за програмою цивільного захисту у розмірі 200 тисяч гривень, якраз тоді, коли нам потрібно було відремонтувати авто. Тобто субвенція видавалась під конкретну цільову потребу згідно плану використання для технічного обслуговування. Пройшло голосування серед депутатів, після чого ми заключили договори з станціями технічного обслуговування, які якраз і обслуговували пожежні автівки, насоси та інше. З цим не було жодних проблем.

Найважчим у цій ситуації було відкрити рахунок у казначействі. Робили ми це все самостійно, так як не було коштів на бухгалтера чи ще когось. Це все реально, просто треба приділити час на те, щоб розібратися. Ми змогли відкрити цей рахунок, декілька разів подавали документи. Це зайняло щонайменше місяць, але власними зусиллями та з допомогою друзів ми впоралися.

— Які особливості роботи добровільної команди у місті-мільйоннику порівняно з малими містами чи селами?

Ключова відмінність — це кількість викликів, щільна забудова, складний дорожній трафік, обмежені під’їзди до об’єктів та значна частка висотних будівель. Це впливає як на тактику реагування, так і на вимоги до підготовки особового складу. На відміну від багатьох сільських громад, де добровольці часто працюють ззовні будівель, у міських умовах необхідно регулярно працювати безпосередньо в осередках пожежі.

Ти завжди можеш працювати у різних районах міста і вивчити повністю всі гідранти, які знаходяться в місті, коли їх більше 10 тисяч, доволі важко. І сама специфіка роботи інша. Буває таке, що, наприклад, під час атак в нас може бути 4-5 локацій одночасно, ти можеш прибути на місце виклику і ти не знаєш через скільки до тебе зможе приїхати допомога. Ти розраховуєш в першу чергу на себе. Якщо ж взяти місцеву чи добровільну пожежну команду в селі, то в них за рік, якщо буде, наприклад, 100 викликів, то це якась велика громада, де дійсно відбувається щось доволі часто. В нас літом лише за один місяць може бути понад 100 викликів.

— Розкажіть про міжнародну допомогу та її внесок у розвиток команди.

Перший, хто тут спадає на думку, — це Кріс Менсон з США, бо саме завдяки його підтримці в нас є техніка і обладнання, щоб рятувати життя. Це та людина, яка приїхала в Україну, побачила нашу команду і передала нам пожежне авто спочатку одне, потім інше, і ці авто кожного дня працюють. Мабуть, ця людина і його організація «US Ambulances for Ukraine» зробили для розвитку добровільного пожежного руху в Одесі та Одеській області більше, ніж вся українська влада. Я таких людей дуже рідко зустрічав у своєму житті, але він і його команда роблять дуже велику роботу для підтримки України. Я кожного разу Крісу кажу, що кожне врятоване життя нашої команди — це наша спільна заслуга, бо завдяки їм в нас були техніка і обладнання, а завдяки нам це були досвід і команда. Тому це вся робота, яка проводиться спільно.

Команда, плани для подальшого розвитку

– Чи складно було знайти команду?

Фактично, ключовий канал залучення нових людей — це “сарафанне радіо”. Коли людина долучається до підрозділу, бере участь у реальних виїздах, зокрема в рятувальних операціях, і усвідомлює складність та відповідальність цієї роботи, вона водночас розуміє власну спроможність виконувати ці завдання завдяки належній підготовці та навчанню. Ділячись цим досвідом у своєму колі спілкування, вона природно мотивує інших приєднатися також.

Водночас не всі охочі можуть бути залучені до оперативної діяльності з огляду на стан здоров’я або інші об’єктивні обмеження. Ми також маємо практику стажування. Для когось цей досвід стає точкою усвідомлення, що така діяльність є надто ризикованою або психологічно складною, і вони приймають рішення не продовжувати.

При цьому жодна людина не залучається до безпосереднього гасіння пожеж з першого дня. Під час стажування новачки перебувають виключно в безпечній зоні, зазвичай біля пожежного автомобіля, та виконують допоміжні функції. Мінімальний термін стажування становить близько одного місяця, після чого кандидати поступово проходять підготовку та отримують допуск до оперативних дій.

– Ви збираєтесь командою інколи на якісь неформальні зустрічі, тімбілдинги тощо?

Це дуже важко робити, бо кожен член команди десь працює. Часу на це майже немає, але кожен караул, коли він на зміні, — це велика родина. Часто робили якісь шашлики, проводили тренування, збиралися на природу, на рибалку чи ще кудись, коли на це була можливість до війни. Зараз же нас гуртує спільна мета — захищати та рятувати місто.

– Чи є у вас якісь плани щодо розвитку?

Шість років тому, коли ми тільки починали, перше наше завдання було створити просто добровільну пожежну команду і показати, що це дійсно ефективний інструмент, який може рятувати життя українців на рівні з ДСНС. Ми це вже зробили. Тепер наше завдання — зробити три таких команди в місті Одесі. Наразі їх вже є дві. А потім я хочу створити повноцінний учбовий центр для добровільних і місцевих пожежних команд на рівні з американськими чи європейськими, де дійсно люди будуть отримувати навички і знання для порятунку інших.

Також є плани щодо проведення міжнародних навчань. Деякі з наших хлопців змогли поїхати вже під час війни на такі навчання в Болгарію, Польщу, Чехію. Але після війни є багато планів, щоб це розвивати, бо ми співпрацюємо з дуже багатьма країнами Європи та США. Ми можемо чимось поділитися з ними, вони – з нами; багато чого ми ввели в себе саме з інших країн, наприклад, тактику гасіння пожежі, частину з США, частину з Європи, і таким чином ми намагаємося створити щось нове під ті реалії, які є зараз у нашій країні.

Ще хотілося б мати змогу більше висвітлювати нашу діяльність в соцмережах. Самим людям байдуже, хто саме приїжджає гасити пожежу, та й нам не принципово, щоб нас розрізняли. Найголовніше, що люди отримали допомогу тоді, коли це було потрібно. Але з іншого боку, я розумію, що це важливо, бо якби ми це робили більше, то більше людей знали би про такі команди і, можливо, більше людей були б готові допомогти у розвитку таких команд. Але, на жаль, через навантаження на це просто немає часу.

Про асоціацію

– Розкажіть детальніше про асоціацію та її діяльність.

Це є громадська організація, яку заснували я та двоє моїх друзів 7 лютого 2020 року. Наразі через певні причини із засновників залишився лише я. Як асоціація, ми надаємо гуманітарну допомогу Збройним Силам України, співпрацюємо з різними організаціями для надання гуманітарної допомоги. Так само у вигляді гуманітарної допомоги ми передавали авто для іншої добровільної пожежної команди у Київській області; у Рівному ми передавали обладнання та спорядження.

Військовим ми передавали медичне обладнання, медичні засоби, автівки. З деякими організаціями з США ми разом передали понад 100 автівок для ЗСУ. Ми займаємось та допомагаємо їм у логістиці, і тому подібне.

Але основний напрямок – це саме добровільний пожежний рух і добровільна пожежна команда, бо вони також створені саме на базі громадської організації, і це є основною діяльністю організації.

– Чи плануєте Ви включення в асоціацію інших команд?

Чесно кажучи, це можливо, але я не бачу у цьому сенсу. Ми і так допомагаємо дуже великій кількості добровільних пожежних команд, які є в Україні. Одній з команд ми передали пожежне авто, іншим командам ми передаємо техніку та обладнання. Ми не намагаємося на цьому заробити собі ім’я чи ще щось. У нас немає членських внесків і тому подібного.

Я думаю, що кожна команда має самостійно вибрати свій шлях і рухатися до тієї мети, яку вони собі поставили, коли вони створювали цю команду. Якщо ми можемо комусь допомогти, ми залюбки допоможемо. Не обов’язково брати цю команду до себе в асоціацію для того, щоб їм допомагати. Для цього є меморандуми про співробітництво, наприклад.

До нас неодноразово приходили і казали, давайте ви долучитесь до нашої організації, і ми разом будемо створювати ще кращий добровільний пожежно-рятувальний рух в Україні. Але в них умова, що кожен пожежний, який в мене безкоштовно гасить пожежі і ризикує життям, має платити їм тисячу гривень кожного місяця… Як на мене, краще ці кошти підуть на пальне чи на розвиток пожежної команди. Тому ми одразу відмовились від цієї ідеї, ми просто допомагаємо іншим командам і робимо це тихо і не афішуємо це. Добром має бути тихим, скажімо так. Об’єднатися просто, щоб донести до нашої влади, що ми існуємо, так, це можливо. Але собі поки це не дуже уявляю.

Також треба розуміти, що команди та специфіка різні. Ті, хто створені від місцевого самоврядування, не можуть робити те, що вони хочуть. Я, наприклад, не відмовлюся від моделі громадської організації. Ми дуже багато часу витратили на те, щоб були зміни у законодавстві стосовно громадських організацій. Раніше це могли робити лише місцеві самоврядування. Якщо я є громадською організацією, наша команда самостійно вирішує, як полагодити, наприклад, авто. Ми не йдемо до якогось голови і не кажемо: нам потрібні кошти, яких, до речі, можна довго чекати, що в ситуації з поламаним авто є критичним. Ми зробимо все, що в наших силах, але наше авто має працювати.

Також ми не можемо дати, наприклад, точні вказівки, як діяти у іншій громаді чи місті. Якщо взяти Івано-Франківськ та Одесу, то це різні області та різна специфіка. Тому я думаю, що тут буде важко.

– Чим ви найбільше пишаєтеся як керівник?

Командою. Вони відважно кожного дня пліч-о-пліч роблять неможливе. Не так багато людей є, які готові безкоштовно ризикувати своїм життям заради іншого. У нас були випадки, коли пожежні постраждали: один отримав опіки, інший зламав ногу і вже рік намагається відновитися. Звичайно, ці люди отримали повністю безкоштовне лікування за рахунок страхових виплат. Але найцікавіше, що вони відновляться і знову повернуться. Вони знову будуть рятувати життя. Це для мене найголовніше.