Forpost.101: добровільна пожежна команда на Київщині, що сприяє безпеці Пірнівської громади

Від хвилі патріотизму – до «ядра» підготовлених людей 

За словами засновника та координатора підрозділу Ігоря Михаліцина, старт добровольчого руху у 2022 році супроводжувався різким зростанням готовності людей долучатися до безпекових ініціатив: підрозділ мав 32 учасники та 13 приватних автомобілів різної прохідності. Однак із часом команда природно «стиснулася» до найстійкішого ядра. 

“На початку війни була хвиля патріотизму і мотивованості: у нас було 32 людини і 13 машин… А зараз ледве-ледве набирається піхотне відділення – восьмеро людей. Залишилися найзавзятіші, відтреновані, досвідчені”, – поділився Ігор.

Наразі Forpost.101 налічує 8 осіб, серед них – троє дівчат, двоє з яких спортсменки. Динаміка залучення волонтерів типова для багатьох добровольчих ініціатив: частина людей вибуває через фізичні обмеження, зміну мотивації, переїзди чи мобілізацію. Окремий фактор — об’єктивна складність роботи в екосистемах. 

“По полю викладка бійця у нас близько 35 кілограмів. Ходити треба кілометри… не всі тягнуть фізично”, – коментує Ігор.

Водночас члени команди не мають регулярних виплат, бронювання чи формальних «пільг». Іноді вистачає ресурсів, щоб компенсувати витрати на мобільний зв’язок, страхування життя та паливо. Мотивація тримається на відчутті соціальної місії, командній культурі та розумінні реального впливу на безпеку громади. 

“Нам нема чим залучити, окрім відчуття причетності до соціальної місії та місії порятунку природи, майна людей, доброї справи. Це більше виглядає як волонтерський клуб по інтересах – люди тут не за гроші”, – зазначив Ігор. 

Навчання як стандарт: “на пожежі ти падаєш до рівня своєї підготовки” 

Ігор ділиться, що до створення команди він працював геть в іншій сфері, але на початку війни пішов на курси з пожежної безпеки та первинному пожежогасінню. Також він пройшов курси тактичної медицини, які до речі, потрібно періодично перепроходити. 

“Як людина, яка все організувала, я мав хоча б щось розуміти в цій справі. Тому пішов, повчився, отримав сертифікат навичок, що я вмію, розуміюся на пожежній безпеці на базовому рівні, знаю, з якого боку береться вогнегасник і як взагалі поводитися під час пожежі. І я став першою людиною в команді з досвідом, з документально підтвердженою навичкою, яка вміє гасити. Далі все це я почав передавати на групу, ми почали вчитися разом”. 

Згодом команда почала проводити спільні навчання з загоном швидкого реагування Червоного Хреста України та тренуватися вже разом з ДСНС. Окремо Ігорю запам’ятався випадок коли заплановане тренування фактично відбулося під час реального виклику. 

“В нас був випадок, коли ми запланували польові навчання для злагодження нового складу, і я вирішив організувати тренування між нами і добровольчим пожежним підрозділом KARG на чолі з Михайлом Сторожуком. І за декілька днів до запланованої дати навчань, сталась велика масштабна пожежа в нашій громаді. Ми всі з’їхалися. І в нас вийшло дуже класно і відтренуватися, і відпрацювати злагодження, і перезнайомитися, і побігати полем, і напопомилятися, і обмінятися досвідом”. 

Велика кількість тренувань та відпрацювань на викликах зробила з членів команди досвідчених пожежників, принаймні щодо пожеж в екосистемах, щодо забудов ситуація складніша.  

“По-перше, ДСНС скоріше за все нас не пустить, бо вони відповідають за всіх, хто знаходиться за пожежною стрічкою. А ось у екосистемах нас навпаки залучають, тому що зазвичай це непроста робота, де звичайна машина ДСНС навіть не може проїхати, а ми можемо”. 

Окремо команда також відзначає потенціал міжнародних тренувань, хоча поки що такого досвіду в них не було. 

Стосунки з ДСНС 

З точки зору загального фону, Ігор зазначив наступне: 

“В обласному управлінні ДСНС, і наскільки я розумію, то і в головному управлінні є розуміння, особливо враховуючи військовий час, що в них не 100% охоплення по території України, особливо,якщо говорити про екосистеми. Тобто, з практичної точки зору, в них є так звана “мапа білих прям”, яку добровольці можуть покрити. Тому в будь-якому разі їм треба допомога добровольців. Окрім того, Україна ж, начебто, інтегрується в Євросоюз, а в Євросоюзі добровольчий рух це взагалі доволі велика та важлива тема. Тому з їхнього боку в будь-якому разі є цікавість”.  

З точки зору власної практики Forpost.101, то спочатку вони дійсно сприймались як ентузіасти. Це змінилося, коли стався підпал церкви, і до приїзду ДСНС команда зробила вагомі зусилля для того, щоб затушити вогонь. 

“Після цієї події до нас приїхало керівництво ДСНС району та висловило подяку і запропонувало об’єднати зусилля. Тобто в нас, виходить, з практичного кейсу почалися дуже добре відносини на рівні самого-самого високого керівництва району”. 

Ігор зазначає, що непорозуміння на рівні нижчої ланки, все ж існують, але на рівні вищого командування це “дуже швидко приводиться до ладу і всім пояснюють належним чином, що добровільних пожежників треба поважати і залучати”.  

Навантаження команди 

За підсумками минулого року підрозділ мав 49 викликів (пожежі та реагування на падіння вибухонебезпечних предметів). У середньому це корелює з логікою 1 виїзд на тиждень, однак у пожежний сезон (кінець березня – кінець жовтня) інтенсивність різко зростає і може сягати 4-ьох виїздів на ніч. 

При цьому Ігор наголошує, що війна — важливий, але не єдиний драйвер пожеж: значна частка загорянь пов’язана з людським фактором. 

“За статистикою ДП «Ліси України», від обстрілів поза зоною бойових дій відбувається лише 25% пожеж. Решта — підпали і людська недбалість”. 

Для того, щоб гуртувати членів команди, особливо в несезон, коли виїзди відбуваються рідше, команда має свої міні-традиції, як от з’їжджатися на дні народження членів команд, або просто поїхати в кафе і провести час в неформальній обстановці. 

“Дуже приємні бувають моменти, наприклад, коли приїжджає якась волонтерська допомога, протигази, форма. Це чудово, коли є можливість зустрітися у кафешці, все це переміряти, порадіти і побачитися. Тому поза пожежами в нас є життя, доволі активне. Плюс групи у месенджерах, де ми теревенимо за життя і прикалуємося, і так далі. Все як у людей”. 

У пожежний сезон відчувається брак часу на щось додаткове, крім того всі часто бачаться на викликах. До того ж, є ще навчання, які відбуваються раз на квартал. Це великі маневри до сотні людей з залученням техніки ДСНС і великої кількості особового складу з різних підрозділів.  

Фінансування та матеріальне забезпечення команди 

Забезпечення пожежника – це дороговартісний комплекс, який у професійних системах фінансується інституційно. Для орієнтиру: комплектація американського пожежного оцінюється приблизно у 22 тис. доларів США і включає шолом, напівмаску/захист дихання, ізолюючий дихальний апарат, бойовий одяг, пояс, чоботи, рукавиці, ліхтарі, засоби зв’язку та інший захист і оснащення. 

У випадку  Forpost.101 фінансова модель підрозділу базується на поєднанні меценатської підтримки, гуманітарної допомоги та внутрішніх зборів. 

Велику роль відіграють локальні меценати, які системно допомагають команді. Зазвичай робиться запит на придбання якогось устаткування, меценат його купує та надає у користування. Команда веде облік та регурно звітується по цьому. 

Щодо структури забезпечення, дороге обладнання (пожежні ранці, мотопомпи, установки високого тиску та інша техніка вартістю понад 4–5 тисяч гривень) майже повністю фінансується меценатами. Засоби індивідуального захисту – бойовий одяг, шоломи, рукавиці, протигази – наразі забезпечені приблизно на 80–90%. Хоча частина бійців самостійно придбала повні комплекти спорядження, а згодом отримала додаткові з фонду підрозділу. 

Окремим напрямом є міжнародна гуманітарна підтримка. Через закордонні канали команда отримувала бойовий одяг, шоломи, засоби індивідуального захисту та інше спорядження. 

У команді також діє вступний внесок: новий учасник отримує екіпірування з наявного фонду, а відсутні елементи за можливості докуповує самостійно. Якщо фінансових ресурсів бракує, оголошується відкритий збір. Такий підхід ґрунтується на довірі та внутрішній солідарності. 

Експлуатаційні витрати — насамперед пальне для оперативного пожежного пікапа — покриваються за рахунок зборів. Приватний транспорт добровольців використовується без постійної компенсації, однак раз на квартал команда намагається частково відшкодовувати витрати на пальне також із донатів. 

За оцінкою підрозділу, мінімальні витрати на функціонування становлять щонайменше 60 тис. грн на рік, зокрема: 

• паливо та мастила для машин (~30 000 грн/рік); 

• обслуговування вогнегасників (~10 000 грн/рік); 

• поточний ремонт та обслуговування машин (~10 000 грн/рік); 

• регулярні навчання (паливо, піротехніка) (~10 000 грн/рік); 

• мобільний зв’язок і супутні витрати. 

Шлях до набуття офіційного статусу 

Однією з ключових перешкод для масштабування матеріальної бази (зокрема отримання пожежного автомобіля з-за кордону) є юридична та балансова спроможність приймати й оформлювати гуманітарні активи. У розмові звучить типова для багатьох громад дилема: запит на допомогу є, однак немає простої адміністративної конструкції, яка б дозволила швидко й прозоро оформлювати майно та фінанси без надмірного навантаження на невелику команду. 

“Створити громадську організацію на восьмеро людей – це облік і звітність… послуги бухгалтера я рахував близько 18 тисяч гривень на рік. Це занадто велика сума для нас.” – Ігор Михаліцин 

У якості альтернативного рішення підрозділ розглядає шлях інституційного «парасолькового» оформлення через структуру «Бойового братерства України», яка потенційно може взяти на себе бюрократичний контур і відкрити додаткові можливості для партнерств та передачі техніки. Ігор є членом цієї громадської організації і докладає багато зусиль для того, щоб вдалося створити підрозділ у формі юридичної особи. Зараз сторони розглядають питання співпраці, а основним акцентом є обговорення системного розвитку добровільних пожежно-рятувальних підрозділів по всій Україні та створення мережі відповідального тилу, який здатен діяти швидко, професійно й злагоджено.