Використання дихальних апаратів добровільними пожежними командами (ДПК) у всьому світі, включаючи Польщу, Німеччину, Австрію та США, є ключовим елементом забезпечення захисту пожежників під час рятувальних та протипожежних операцій. Дихальний апарат, обладнаний балоном зі стисненим повітрям, дозволяє працювати в забруднених, задимлених або токсичних середовищах, оскільки є незалежним джерелом повітря для дихання. У різних країнах діють подібні правила навчання та тестування, хоча деталі відрізняються залежно від того, як організована пожежна служба в кожній країні.
У сучасному світі повітряні дихальні апарати широко використовуються при гасінні пожеж, у промисловості, а також у дайвінгу (підводному плаванні, пірнанні). Історично дихальні апарати активно застосовували під час видобутку корисних копалин (вугілля, руди тощо). Такі апарати також знаходять своє застосування у нафтовій, хімічній та атомній промисловості.
Досвід використання апаратів на стисненому повітрі в ДПК західних держав
У Польщі підрозділи добровільної пожежної охорони можуть користуватися дихальними апаратами відповідно до правил включення підрозділів добровільної пожежної охорони до Національної пожежно-рятувальної системи (частково про це пишемо за посиланням => посилання на статтю про організацію системи в Польщі). Раніше, з моменту створення Національної пожежно-рятувальної системи, у рамках реалізації першої редакції інструкції з обладнання в ДПК дозволялося використовувати дихальні апарати старого зразка, які переважно призначалися для гірничих робіт. Пожежники-добровольці отримували можливість використовувати ці пристрої після проходження відповідного навчання та здобуття необхідної кваліфікації. Спочатку навчання проводилося в рятувальних центрах при шахтах, а згодом — у димових камерах Державної пожежної охорони.
Сучасне навчання, закладене в Регламенті тесту димової камери, складається з теоретичної частини, в якій розглядаються принципи використання приладів, сигнали тривоги, перевірка рівня запасу та інші важливі питання. Далі слідує тест в димовій камері, який складається з бігової доріжки під повним навантаженням протягом однієї хвилини, здійснення певної кількості ударів молотком (залежно від віку) протягом трьох хвилин і нескінченної драбини-тренажера, на якій також вимірюється швидкість залежно від віку добровольця. Далі проводиться тест у димовій камері, який включає: біг на доріжці під повним навантаженням протягом однієї хвилини, виконання визначеної кількості ударів молотком (залежно від віку) протягом трьох хвилин на спеціальному симуляторі, а також вправи на нескінченній драбині-тренажері, де швидкість руху оцінюється також відповідно до віку добровольця.
Успішне проходження тесту на продуктивність дає право пройти курс навчання, що включає багаторівневий сталевий лабіринт із ефектами диму, тепла та симуляцією стресу (наприклад, крики постраждалих). Під час іспиту присутні екзаменатор або інструктор, який керує процесом за пультом із функцією попереднього перегляду, та рятувальник із кваліфікацією надання першої допомоги.
І фітнес-тест, і тренувальна траса проходять у повному спеціальному одязі: рукавицях, взутті, шоломі та масці з дихальним апаратом. Все спорядження має бути власним. Повна підготовка пожежника-добровольця в галузі захисту органів дихання триває до 10 годин, включаючи не менше 2 годин теорії та до 8 годин практики, найчастіше з іспитом у димовій камері того ж дня. Практичні випробування у димовій камері необхідно повторювати кожні 3 роки для підтримання кваліфікації.
Невід’ємною частиною системи є сервісне обслуговування та правильна компресорна зарядка апаратів. Більшість технічних кваліфікацій базового рівня в Польщі регулюється списком фахових знань, затвердженим Управлінням Технічного Нагляду. Сервісне обслуговування виконується у сервісних центрах виробників, а компресорне обслуговування передбачає дводенний курс із посвідченням Управління Технічного Нагляду. Управління також веде реєстр компресорних установок.
Варто підкреслити, що в Польщі ЗІЗОД не є окремою професією чи структурою, а інтегрованою частиною кваліфікації пожежників — як державних, так і добровольців. У підрозділах добровільної пожежної охорони часто використовуються мобільні компресорні установки.
У Німеччині та Австрії робота з дихальними апаратами на стисненому повітрі починається після успішного складання базового курсу, який є одним із модулів навчання. Без позитивного заліку цього модуля участь у ліквідації пожеж не дозволяється. Модуль триває 25 годин у Німеччині, а в Австрії — приблизно стільки ж, залежно від регіону.
У США вимоги до навчання пожежників, включаючи використання апарату захисту органів дихання, не регулюються на федеральному рівні єдиним стандартом. Натомість вони визначаються через комбінацію національних стандартів, законів штатів і політик місцевих пожежних департаментів. Національна асоціація протипожежного захисту (NFPA) розробила рекомендації, наприклад, NFPA 1001 для підготовки пожежників і NFPA 1404 для використання дихальних апаратів. Ці стандарти охоплюють навчання основним процедурам роботи з дихальним апаратом, включаючи одягання, зняття, перевірку та вирішення проблем. Проте дотримання стандартів NFPA є добровільним, якщо їх не впроваджено на рівні конкретної юрисдикції, хоча загальноамериканська Асоціація добровільної пожежної охорони їх визнає.
Тривалість і зміст навчання, включаючи використання засобів захисту органів дихання, значно відрізняються залежно від штату чи департаменту. Базова сертифікація пожежника в більшості штатів включає кілька годин навчання з роботи з апаратом на стисненому повітрі, акцентуючи увагу на правильному використанні обладнання. Деякі штати вимагають виконання стандартів безпеки та гігієни праці (OSHA) щодо захисту органів дихання, які передбачають щорічну перевірку здоров’я та тестування на щільність маски.
Як працює повітряний апарат, в чому його користь, його роль та значення.
Конструкція промислових повітряних дихальних апаратів різноманітна, як і вимоги до них — від гранично дешевих до максимально надійних, де дихальний апарат є частиною захисного костюма, який може піддаватися дезактивації. У пожежних дихальних апаратах основна увага приділяється тепло- і вогнестійкості, а не вартості. Тому пожежні дихальні апарати зазвичай дорожчі, оскільки в них використовуються спеціальні матеріали.
Крім того, сучасні пожежні дихальні апарати обладнані спеціальними системами безпеки, які подають сигнал тривоги, якщо пожежний не рухається певний час (15–30 секунд). Конструкція пожежного дихального апарата не повинна перешкоджати виконанню рятувальних робіт, таких як винесення потерпілого.
У повітряних апаратах можуть використовуватися балони із сталі, алюмінію або з композиційних матеріалів (зазвичай вуглепластик). Балони з композиційних матеріалів є найлегшими та, відповідно, більш бажаними.
Пожежний повітряний апарат з відкритим контуром призначений для захисту органів дихання пожежного під час роботи у непридатному для дихання середовищі. Він відноситься до резервуарних апаратів із запасом стисненого повітря і відкритою схемою дихання: вдих здійснюється з резервуара, а видих — в атмосферу.
Фото. Загальний вигляд та будова повітряного апарату на стисненому повітрі: 1– ложемент; 2 – повітряний балон; 3 – запірний вентиль; 4 – редуктор; 5 – шланг низького тиску; 6 – шланг високого тиску; 7 – роз’єм пневмо розетки; 8 – легеневий автомат; 9 – панорамна маска; 10 – сигнальний пристрій; 11 – манометр; 12 – поясні та плечові ремені.
Будова повітряного апарату: 1) Ложемент (несуча конструкція) з ремінцями кріплення, призначений для кріплення балона та вузлів апарату в одне ціле; 2) Повітряний балон призначений для зберігання запасу стисненого повітря; 3) Запірний вентиль, призначений для подачі або припинення подачі стисненого повітря з балона. 4) Редуктор, призначений для зниження високого тиску повітря, яке надходить з балона, до постійного низького тиску в системі апарата; 5) З’єднувальний шланг низького тиску, призначений для з’єднання редуктора з легеневим автоматом; 6) З’єднувальний шланг високого тиску, призначений для з’єднання редуктора з сигнальним пристроєм і манометром; 7) Роз’єм пневмо розетки призначений для з’єднання шлангу низького тиску з легеневим автоматом ; 8) Легеневий автомат, призначений для автоматичної подачі повітря в органи дихання людини при вдиху, та створення надлишкового тиску в просторі під маскою; 9) Маска, призначена для захисту органів дихання і зору людини від токсичного та задимленого середовища, та з’єднання з легеневим автоматом; 10) Сигнальний пристрій, призначений для сповіщення користувача про закінчення робочого запасу повітря; 11) Манометр, призначений для візуального контролю за тиском стисненого повітря в балоні при роботі в апараті. 12) Поясні та плечові ремені, призначені для зручного та надійного кріплення апарата на спині пожежного.
Принцип роботи апарату на стисненому повітрі такий: при відкритті запірного вентиля повітря під високим тиском одночасно надходить до виносного манометра та у редуктор. У редукторі тиск знижується з високого змінного до постійного низького. Далі повітря по шлангу низького тиску надходить до легеневого автомата. Під час вдиху в камері легеневого автомата створюється розрідження, що викликає його спрацювання, і повітря потрапляє спочатку у маску, а потім у легені користувача. Під час видиху в камері легеневого автомата створюється надлишковий тиск, який припиняє подачу повітря до маски. Видихуване повітря через клапан виходу в масці виходить у навколишнє середовище. Якщо тиск повітря в балоні знижується нижче 5,5 МПа, спрацьовує звуковий сигнал, який попереджає користувача. У середньому запасу повітря вистачає на 8-10 хвилин роботи після появи сигналу.
Для потреб пожежно-рятувальних підрозділів ДСНС України, газорятувальних підрозділів хімічних, нафтохімічних, газопереробних і комунальних підприємств, авіації, флоту та інших споживачів в Україні широко використовуються апарати на стисненому повітрі провідних світових виробників, таких як Dräger, MSA-AUER, Scott та інших.
Горіння є однією з головних причин кисневої недостатності. Окрім пожеж, із ситуаціями низької концентрації кисню можна зустрітися під час рятувальних робіт у криницях, каналізаційних колекторах, вигрібних ямах, силосах елеваторів та інших резервуарах чи щільно закритих технічних спорудах. У таких місцях небезпеку часто становить не лише низький рівень кисню, але й небезпечні концентрації газів, таких як метан, вуглекислий газ чи сірководень.
Робота пожежних часто пов’язана із ситуаціями, коли небезпека не є очевидною на перший погляд. Якщо існує підозра, що атмосфера, в якій працюватимуть пожежні, може становити навіть мінімальну загрозу, необхідно негайно використовувати апарати на стисненому повітрі.
Зараз майже кожна пожежа, у гасінні якої беруть участь як професійні пожежні, так і добровольці, наближує їх до передчасної смерті через можливі у майбутньому онкологічні захворювання. У суспільстві дедалі голосніше говорять про ці загрози, з’являються різні навчальні фільми, спрямовані на вирішення цих проблем, які заохочують пожежних дбати про власне здоров’я.
Сьогодні брудний пожежний, від якого пахне димом, асоціюється із загрозою онкологічних захворювань, а не, як це було ще недавно, зі взірцем самовідданості та працьовитості. Тому в пожежному суспільстві необхідно створити нову культуру праці, яка враховує важливість використання відповідного обладнання для захисту органів дихання.
Якщо ми змінимо підхід до гасіння внутрішніх пожеж, пожеж на відкритому просторі, а також до проведення навчань і тренувань із застосуванням захисного обладнання, то зможемо змінити мислення пожежних щодо безпеки їхньої праці.
Як виглядає сучасне тренування пожежних ДПК в повітряних апаратах та що для цього потрібно.
Все що роблять професійні пожежні та пожежні ДПК під час своїх дій, вимагає певного досвіду, чим він більший, тим краще, ефективніше та безпечніше працюють пожежні. Такий досвід можна здобути тільки двома способами: беручи участь в різних реагуваннях або тренуючи. Тому кожна нагода пожежного ДПК до роботи в повітряному апараті є своєрідним тренуванням його вмінь. Це також має важливе значення для членів ДПК, котрі брали участь у меншій кількості реагувань та мають менше нагод до тренування. Завжди краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх.
В Україні питання роботи з апаратом на стиснутому повітрі регулює кілька нормативних актів. Наказом МВС України № 780 від 20.09.2023р. було затверджено ««Порядок організації роботи органів управління та підрозділів, закладів освіти системи ДСНС під час підготовки особового складу, гасіння пожеж, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, радіоактивного, хімічного забруднення та біологічного зараження.
Порядок визначає організацію роботи особового складу пожежно-рятувальних підрозділів ДСНС під час його підготовки, гасіння пожеж, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, радіоактивного, хімічного забруднення та біологічного зараження (непридатного для дихання середовища). Також у відповідності частини 2 пункту 1 цей Порядок може використовуватися пожежно-рятувальними підрозділами, визначеними статтею 63 Кодексу цивільного захисту України, тобто у нашому випадку пожежно-рятувальними підрозділами для забезпечення добровільної пожежної охорони (ДПК). На даний час підготовка та перепідготовка членів ДПК, котрі за станом здоров’я придатні та можуть працювати в повітряних апаратах на стиснутому повітрі здійснюється в закладах освіти ДСНС та не потребує присвоєння їм відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (п.13 і п.17. Порядку утворення та функціонування пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 7 квітня 2023 року). Питання освітних кваліфікації до роботи у ЗІЗОД регулює Державний освітній стандарт 9322. О. 84.25 – 2023 Професія: Майстер з обслуговування засобів індивідуального захисту органів дихання та компресорного обладнання. Щоб виключити будь які фактори ризику, що стосуються готовності членів ДПК до тренування та роботи в повітряних апаратах, члени ДПК, котрі беруть участь в гасінні пожеж і ліквідації наслідків НС, аварій та інших небезпечних подій мають бути в обов’язковому порядку застраховані, а також за станом здоров’я допущені до роботи в них в закладах охорони здоров’я, що здійснюють попередні (періодичні) медичні огляди працівників (членів ДПК) (п.16 вищезгаданого Порядку та частина 3 вищезгаданого наказу МВС №780). Щоб приступити до тренування, а згодом до роботи в повітряних апаратах, члени ДПК повинні бути застраховані, допущені за станом здоров’я до роботи та пройти відповідну підготовку. Крім того, передумовою для проведення тренувань і використання повітряних апаратів на стисненому повітрі є наявність у ДПК справних апаратів і індивідуальних масок. Усі ці апарати та маски перед початком використання повинні пройти перевірку та дезінфекцію відповідно до вимог виробника.
Порядок експлуатації та технічного обслуговування апаратів визначається виробником. Усі роботи з технічного обслуговування та ремонту повітряних апаратів, які є на озброєнні ДПК, можуть виконуватися на централізованих базах ГДЗС територіальних органів ДСНС або на підприємствах, установах і організаціях, що мають право проводити такі роботи згідно з чинним законодавством. Наприклад, це можуть бути фірми, які здійснюють продаж, гарантійний ремонт і обслуговування апаратів та запчастин до них і є офіційними представниками виробників цього захисного спорядження в Україні.
Практичні заняття з членами ДПК, допущеними до роботи в повітряних апаратах, можуть проводитися місцевими пожежно-рятувальними підрозділами ДСНС протягом календарного року за встановленою методикою:
- на свіжому повітрі — один раз на місяць;
- у теплодимокамерах, теплокамерах, димокамерах, на полігонах, смугах психологічної підготовки і навчально-тренувальних комплексах ДСНС — один раз на рік.
Ці практичні заняття можуть проводити начальники або заступники начальників пожежно-рятувальних підрозділів ДСНС у районі, де функціонують відповідні команди. Для прикладу наводиться орієнтовний комплекс вправ у повітряних апаратах на свіжому повітрі (Додаток 1). Подібні вправи можуть проводитися на відкритих спортивних майданчиках із додаванням різних силових елементів.
Беручи до уваги, що в організацію ГДЗС увійшли підрозділи добровільної пожежної охорони, організація тренувань є важливим питанням для напрацювання відповідної взаємодії.
Вправа №1. Ходьба по горизонтальній поверхні (середній ступінь важкості). Виконується в комплексі з вправою №2, швидкість руху 50-60 м/хв. Загальна тривалість вправи 4 хвилини (без відпочинку).
Вправа №2. Повільний біг по горизонтальній поверхні (оцінюється за ступенем важкості як важка робота). Швидкість бігу 110 – 120 м/хв. Після 4 хв бігу 1 хв ходьби. Загальна тривалість вправи 6 хв.
Вправа №3. Підйом по маршових сходах (оцінюється за ступенем важкості як важка робота). Виконується в комплексі з вправою №4. Швидкість вертикального підйому 9-11 м/хв. Загальна тривалість вправи 6 хв (пересування – 4 хв, відпочинок – 2 хв).
Вправа №4. Спуск по маршових сходах (оцінюється за ступенем важкості як легка робота). Швидкість вертикального спуску 9-11 м/хв. Загальна тривалість вправи 4 хв (без відпочинку).
Вправа №5. Підйом по вертикальній драбині (оцінюється за ступенем важкості як дуже важка робота). Виконується в комплексі з вправою №6, швидкість підйому 10 м/хв. Загальна тривалість вправи 7 хв (пересування – 4 хв, відпочинок – 3 хв).
Вправа №6. Спуск по вертикальній драбині (середній ступінь важкості). Швидкість спуску 12-15 м/хв. Загальна тривалість вправи 3 хв (без відпочинку).
Вправа №7. Підйом по маршових сходах з вантажем (оцінюється за ступенем важкості як важка робота). Виконується в комплексі з вправою №8. Кожний пожежний піднімається з вантажем масою 30 кг, з середньою швидкістю вертикального підйому 6-7 м/хв. Всі піднімаються одночасно. Через кожні 2 хв підйому відпочинок протягом 1 хв. Загальна тривалість вправи 6 хв.
Вправа №8. Спуск по маршових сходах з вантажем (середній ступінь важкості). Кожний пожежний спускається з вантажем масою 30 кг. Зі швидкістю вертикального спуску 7-8 хв (без відпочинку).
Вправа №9. Транспортування «постраждалого» по горизонтальній поверхні (оцінюється за ступенем важкості, як важка робота). Ланка пересувається з «постраждалим» зі швидкістю 30-40 м/хв. Переноска здійснюється пожежними по черзі. Через кожні 2 хв перенесення відпочинок 1 хв. Після виконання вправи двохвилинний відпочинок. Загальна тривалість вправи 10 хв (на перенесення «постраждалого» – 6 хв, відпочинок – 4 хв).
Вправа №10. Транспортування «постраждалого» вверх по маршових сходах (оцінюєтсья за ступенем важкості як важка робота). Ланка піднімається з «постраждалим» зі швидкістю вертикального підйому 5-6 м/хв. Перенесення здійснюється пожежними по черзі. Через 1-1,5 хв перенесення (одночасно здійснюється підйом пожежних), 1 хв відпочинку. Після виконання вправи відпочинок 3 хв. Загальна тривалість вправи 7 хв (перенесення «постраждалого» – 3 хв, відпочинок – 4 хв).
Вправа №11. Транспортування «постраждалого» вниз по маршових сходах (середній ступінь важкості). Ланка спускається з «постраждалим» зі швидкістю вертикального спуску 6-7 м/хв. Перенесення здійснюється пожежними по черзі. Підміна здійснюється через кожні 1,5-2 хв перенесення. Загальна тривалість вправи 3 хв (без відпочинку).
Вправа №12. Пересування напівприсядки по горизонтальній поверхні (оцінюється за ступенем важкості як важка робота). Ланка пересувається напівприсядки зі швидкістю 10-15 м/хв через кожні 3 хв руху відпочинок 2 хв. Загальна тривалість вправи 10 хв (пересування – 6 хв, відпочинок – 4 хв).
Яка інфраструктура потрібна для перезарядки та перевірки безпеки повітряних апаратів.
Для перезарядки та перевірки безпеки повітряних апаратів на стисненому повітрі, які використовуються в діяльності ДПК, необхідна відповідна інфраструктура. Це має бути пристосоване приміщення або його частина, де члени команди, допущені до роботи з такими апаратами, зможуть проводити їх перевірку, повсякденне обслуговування, чищення та дезінфекцію, а також обслуговування захисних масок. У приміщенні слід передбачити:
- стіл;
- рукомийник або ванну;
- електросушарку;
- шафи або стелажі для зберігання захисних масок, резервних апаратів, порожніх і наповнених балонів.
Наповнені, порожні та несправні повітряні балони повинні зберігатися окремо на стелажах. Якщо у ДПК є компресорне обладнання для наповнення балонів, його також можна розмістити в цих приміщеннях. Для роботи з компресорним обладнанням необхідно визначити відповідальну особу, яка пройшла навчання за професією “Машиніст компресорних установок”, перевірку знань з охорони праці та отримала відповідне посвідчення. Таке навчання можна пройти у закладах професійно-технічної освіти або у фірмах, що надають відповідні послуги.
Подібні приміщення є в невеликих пожежно-рятувальних підрозділах ДСНС і називаються постами ГДЗС (газодимозахисної служби). Очищення та дезінфекція повітряних апаратів, які використовуються в ДПК, проводяться відповідно до документів з їх експлуатації, зазвичай після кожного використання. Для дезінфекції застосовуються речовини, визначені виробником апарата. Після дезінфекції маска промивається водою та сушиться повітрям, підігрітим до температури, зазначеної в документації виробника.
Якщо під час перевірок та технічного обслуговування виявлено несправності, експлуатація апарата припиняється, і він направляється на ремонт. Проведення ремонту та налаштування параметрів роботи апаратів членами ДПК заборонено. Ремонт здійснюється на централізованих базах ГДЗС територіальних підрозділів ДСНС або в організаціях, які мають відповідні дозволи. Це проводиться за письмовим зверненням керівників ДПК, у якому зазначаються причини виходу з ладу апарата, характерні ознаки несправностей і додаткова інформація в рамках сервісного обслуговування виробника.
Якщо в ДПК не має в наявності компресора для заповнення повітряних балонів то в обов’язковому порядку мають бути заповнені повітрям, як мінімум 2 резервні повітряні балони на кожний діючий повітряний апарат. Заповнювати повітряні балони для апаратів ДПК при відсутності компресора можна на базах(постах) ГДЗС в найближчих до цих ДПК пожежно-рятувальних підрозділах ДСНС.
Як бачимо з наведеного сама інфраструктура потрібна для перезарядки та перевірки безпеки повітряних апаратів не потребує вкладення великих фінансових витрат, за винятком компресорного обладнання (компресора для наповнення балонів) та наявності придатних до використання повітряних апаратів в повній комплектації, а також резервних повітряних балонів.
Чому це не важко і чи можливо це організувати в умовах ДПК та які системні зміни для цього потрібні.
Пожежні ДПК, які пройшли професійне навчання, застраховані та мають відповідний стан здоров’я, повинні розуміти, що засоби захисту органів дихання (насамперед повітряні апарати) є одним із основних засобів захисту під час роботи в непридатному для дихання середовищі, зважаючи на значні ризики. Ось чому повітряні апарати використовуються, експлуатуються та обслуговуються професійними пожежними з перших днів навчання та базової підготовки. Аналогічно повинно бути й з пожежними ДПК. Їх вміння, а насамперед подолання страху при користуванні повітряним апаратом, має стати для них поштовхом до ретельного вивчення та оволодіння своїм обладнанням, щоб виконувати свої обов’язки безпечно. Для порівняння можна взяти дайверів, які використовують подібні повітряні апарати для пірнання та плавання під водою. Але перед тим, як самостійно пірнати, вони проходять відповідні курси та навчаються у досвідчених інструкторів, котрі також опікуються ними під час першого самостійного пірнання. Подібним чином має бути й з пожежними ДПК. Щоб добре оволодіти повітряним апаратом, вони також повинні насамперед вивчити цей апарат і почати працювати з ним під контролем досвідченого інструктора (працівника) з числа професійних пожежних. Насамперед це повинні бути недовгі тренування на відкритому повітрі, а потім уже робота з навантаженням і тренування в теплодимокамері або димокамері. Оволодіння такими практичними навичками ніяк не йде у порівняння з вивченням ядерної фізики чи вищої математики. Пожежні ДПК повинні зрозуміти, що знання та вміння користуватися повітряним апаратом — це запорука збереження власного здоров’я під час роботи в непридатному середовищі, а в майбутньому, можливо, і врятоване чиєсь життя.
Для ефективного використання повітряних апаратів у роботі ДПК потрібне взаєморозуміння та співпраця між ДСНС і добровольцями. Це включає:
- Навчання добровольців практичній роботі з повітряними апаратами на навчальних базах ДСНС (вежі, димокамери тощо).
- Передачу обладнання від ДСНС до ДПК: повітряні апарати, маски, балони та інші засоби.
- Обслуговування та ремонт повітряних апаратів і заправлення балонів на базах ДСНС.
- Допомогу у створенні інструкцій з охорони праці для роботи з повітряними апаратами.
ДСНС має підтримувати ДПК у впровадженні безпечного використання обладнання. Це підвищить готовність добровольців до гасіння пожеж та аварійно-рятувальних робіт.
Для цього необхідно забезпечити чіткі та зрозумілі правові відносини між ДПК, місцевою владою та ДСНС.
Станом на зараз стандарт обладнання для ДПК неоднозначний і вимагає уточнень. З іншого боку, він має бути гнучким — більше компасом для розвитку. Приклади різних ДПК показують, що це можливо.
Також помітно, що західноєвропейські стандарти підготовки та вимог простіші та більш пристосовані до реалій. Навички, які використовуються, не втрачаються, тому курс-тест у димовій камері в Польщі є недовгим, а уміння заряджати апарати — це кваліфікації, які легко здобути.